| |
| Статья написана 30 января 2017 г. 18:32 |
Украинский советский писатель-фантаст, журналист и театральный критик, переводчик, книжный редактор, член редколлегии 2-х журналов, настоящее имя к оторого – В. Н. Еромченко. Я был бы склонен написать по традиции: Еремченко. Однако член редколлегии журнала "Наука-фантастика" Алексей Яроменок заметил: "Однак, задля повного торжества істини процитуємо анкету. яку В.М. власноручно заповнив, збираючись у закордонну поїздку. Відповідаючи на питання №2, він написав: "У 1920-х рр. газетний псевдонім "Влад-ко" автоматично став прізвищем замість "Єромченко" ("Наука-фантастика" №1/1991 Олексій Яроменок. Той, що небо підпирає: [К 90-річчю В. М. Владка] – с.20-21 ). Кстати, в этой же статье: Интересна сама история возникновения псевдонима «Владко». Дело в том, что он появился в результате типографской ошибки, когда на гранках очередной статьи, в результате брака, от имени автора осталось начало «Влад», а от фамилии – окончание «ко». Таким образом слепой случай «нафантазировал» фамилию, под которой Владимир Николаевич навсегда вошел в историю украинской и советской фантастики. Что подтверждают Вениамин Эппель https://my-rutracker.org/forum/viewtopic.... и Григорий Кипнис «Корпункт». К. Альтерпресс. 2001 Письменник Григорій Кіпніс згадував, як виник псевдонім у одного з перших українських фантастів Володимира Владка. Свого часу журналіст Володимир Єромченко працював у газеті і свої статті підписував справжнім ім’ям. Та якось лінотипісти щось переплутали і від імені автора залишили чотири літери «Влад», а від прізвища – тільки дві останні «ко». Народилося нове прізвище «Владко», разом – «Володимир Владко». Це звучало енергійно, в дусі схильного до фантазування автора. І він узяв собі «Владко» за постійний літературний псевдонім, який і в житті перейшов на прізвище, а його роман «Аргонавти Всесвіту», написаний три чверті століття тому, ще й тепер до вподоби читачам фантастики. http://vitchyzna.ukrlife.org/7_8_09artemc... Владко (1973) — наглядна офіційна згадка, що він насправді ЄрОмченко 
В. Кузьміч (1927) — автограф О.Кундзічу 
Кузьмич (Кузьміч) В. 1924 Коюнбусто (рукопис) 1934 Висоти (оповідання) 1939 Океан (повість) Нариси В. Владка: Червоні квіти №17-18/1929 с. 10-12 "Сині" проти "червоних" с. 24-25 Шлях до гайки №23-24/1929 с. 26-27 Ми з фотографом (нарис-фейлетон) №6/1930 с. 21-23 Меккано-піонер (виробництво дитячої гри — сучасний "Конструктор" — на Харківському штампувальному заводі ім. Медвєдева ) у ЦДАМЛМ: 1. Письма от Б. Ляпунова (18.4.70; 12.10.70): В мире мечты — на рецензию, и подарок от ВВ (его книжка). 2. Письмо от 10.3.70 Potomci Skita : Gmjica Mlado Pokolenie Beograd (srpski) "поверну оригінал з рецензією тому, що скрутне становище видавництва" Владимир Владко. Среща (Встреча): [Рассказ] // газета «Народна младеж» (София), 1961, 24 августа (№201) – с. ... – [На болгарском языке] возможно, Встреча в космосе, ЛГ, 13.01.59 г. Владко: Эти вредители меня в гроб загонят; расстреляют их или нет, а мне опять на заём подписываться. 23.12. 1930 с. 133 Владко — робить висновки: хто займається шкідництвом, а тому ще на одну послугу підписуйся (повідомлення інформатора ДПУ. 1930) с. 134 Биографическая справка о ВВ с. 227 http://umka.com/rus/catalogue/history/pol...
|
| | |
| Статья написана 29 января 2017 г. 20:38 |
Есе з корисним використанням послуг Мережі для розкриття граней особистості ВС та впливу його творчості на аудиторію ПРОЛОГ У парадоксального письменника-фантаста Володимира Савченка, який жив у Києві на вулиці Артема – автора повістей, романів, наукових статей — є невеличке оповідання. Воно називається «Жив-був хлопчик»… А! Квартира у Володимира Івановича була маленька, однокімнатна. Власне така собі майстерня письменника. Тут він писав, наговорюючи свої думки спочатку на диктофон. Диктофон у Савченка був доволі оригінальний. Конструкції різних приладів він з’єднав, поєднав і створив потрібний йому для роботи апарат. За фахом він був інженер-електрик і деякий час працював в Інституті кібернетики. Потім, став писати в жанрі наукової фантастики, де і відкрив персональний портал у свій створений світ. Куди і пішов зі своєї скромної майстерні на вулиці Артема. Отже, «Жив-був хлопчик»…
Тут Савченком розповідається проста у своїй парадоксальності історія. Чоловік купив книгу. Читає. А там все про нього. До деталей. Дружині стало цікаво чому читає потайки та ховає? Знайшла, читає і все в книзі про неї. І також до найменших подробиць. Навіть небажаних. Дістався до книги син. Зрозуміло – і йому дістається на горіхи. Парадокс? Але не без самодостатнього полтавського гумору. (Колір не визначаю.) Звідки родом і Володимир Савченко. Отже, цим «читанням» з однієї книги попереджаю інших «читачів»: « З безлічі варіантів прочитання можу використати лише один варіант. Мій пароль для входження у підписаній мені Савченком збірці «Візит зсунутої фазіанки» (Визит сдвинутой фазианки», Киев, изд-во «Молодь»,1991): «Сусанне Черненко на добрую память». ВІДКРИТТЯ СЕБЕ — це назва лише одного з творів письменника. Оскільки, як уже було сказано, Його на фізичному рівні серед нас уже немає, та знайти Савченка можна перш за все у віртуальному просторі Мережі. Простір цей відкритий. Туди і донині заходять відвідувачі. І не лише давні, а й нові. Читають, висловлюють свої погляди, своє сприйняття творів Володимира Савченка. Хтось пише, що Він допоміг цією повістю вибрати професію. Хтось дивується, що виявляється цей надсучасний твір написано аж у 1967 році… Коротше. Хто захоче перевірити нехай покопирсається в Мережі. Достатньо, як каже на своєму «Персональному сайті» письменник, набрати «Володимир Савченко». Роман «Відкриття себе» — про дублів. Тобто — клонів. Трьох фізично існуючих клонів, створених загиблим підчас експерименту провідним інженером Кривошеїним. Один із них, котрий фігурує як «аспірант Валентин Кривошеїн», каже двом іншим: «Троє з одного стручка. А було четверо…» Проте цілком резонно і правильно буде сказати: « Нині їх таки четверо. І роль глобального клона зовсім непогано виконує Інтернет. Інформаційного клона. Точніше все-таки комунікатора. Принаймні, щоб оцінити простір, лексику, динаміку часу, в якому діють учасники творів Савченка, «понишпорила» сторінками кіно пройдешніх часів саме в Мережі. (За фахом авторка кінознавиця.) Щоб спробувати ідентифікувати відтворене Володимиром Савченком словом з візуальною ілюзією періоду, епохи розквіту науково-технічного прогресу. І перестає дивувати чому один з дописувачів на «Відкриття себе» звинувачує письменника, мовляв, Савченко некваліфіковано описує роботу слідчих. На що інший — «Захисник» — йому резонно відповідає: так тут йдеться про чоловіка, який клонував себе, а не про міліцію. Значить Савченко таки виграв процес у Його величності Часу. Атрибутику – інтер’єри, техніку, розмаїття моделей комп’ютерів, мобілок, смартфонів, скайпів… кожному читачеві дано побачити по-своєму. Головне не в цьому. Люди рухають сюжет. Вони живуть у об’ємному відкритому просторі твору. Вони мислять, конфліктують, шукають, експериментують. Вони чуттєво живі і розумні, і кар’єристи, і таланти, і заздрісники… Гострослови і тупаки. І немає в цьому просторі ні демонів, ні страхітливих бутафорських чудовиськ, інопланетян-убивць та їм подібних витворів. Знову ж таки в Мережі знайшла пораду від одного з тих, хто відкрив для себе Савченка недавно. Він: хто шукає чисту «розважалочку» нехай «Відкриття себе» не розкриває… Так Володимир Савченко був серйозним Майстром. У своєму особливому жанрі. Банно-пральні пригоди у нього годі й шукати. Його ще називають «останнім з титанів наукової фантастики». Але, гадаю, недаремно на кількох різних сайтах за неоднакових причин, повторюється одна й таж фраза з фіналу повісті: «Три інженери (авт. – повноцінні, осмислені — не «дублі») йшли на роботу». З ВІКІПЕДІЇ. «У 1973 році вийшов у світ 25-й том «Бібліотеки сучасної фантастики» під назвою «Антологія», у якому у скороченому варіанті була вміщена програмна для Савченка повість «Випробовування істиною». ПОСАДА У ВСЕСВІТІ — науково-фантастичний роман — 1992 рік. Сам Володимир Савченко позиціонував себе Стражем. І не приховував цього. Це не вигадка авторки, яка не вперше пише про це. Слова з «Посади»: «По одному читачу-грунту і цивілізація буде продовжуватись». Бо «Науковий прогрес рухає не лише уяву, але часом і відсутність її». Адже «Піна осідає – суть залишається». З МЕРЕЖІ. «15 жовтня, 2011р. Андрій Токарчук: «Читаю «Посаду в Всесвіті». Випадково потрапила книга до рук. Шкода, що з цією людиною не спілкувався особисто. Він – геній думки (…)». Мені пощастило спілкуватись з Володимиром Івановичем. І його вроджена екстравагантність – в розумінні не потрапляння в загальний ряд, парадоксальність, інтелект справили на мене мабуть більший вплив, аніж гадала. Савченко просто став прообразом для давненько написаної і таки опублікованої ексцентричної повісті «Ловитор». В ній він таки Страж – Софокл Сковород. Твори Савченка (за його життя) були опубліковані у 29-ти країнах. Перевидавались і мали високі рейтинги. Свідчення? Тиражі! На сайті Володимира Савченка його фото різних часових періодів життя. Далі по відео напис «Фото сутності автора». Відкриваю. В кадрі на тлі зірок на першому плані КУЛЯ. Вона прозора. Всередині світиться життєдайною енергією. На неї накладається своєрідна зоряна доріжка і вкраплена в неї постать. Девіз сайту «Пусть твой призыв без отклика замрет – один иди, один иди вперёд!» Рабіндранат Тагор. (авт.- перекладати поетичні рядки Р.Т. не наважуюсь). Це дійсно духовне кредо мислителя Володимира Савченка. Від нього він не відступав. Тому і відбувся Його феномен. КУЛЯ. З її появи невідомо звідки у міфічному містечку Таращанську і починає розгортатись дія в романі «Посада у Всесвіті». Творі неоднозначному. Бо в ньому власне письменник і спроектував заздалегідь ту Кулю, яку виніс на свій персональний сайт, як «Сутність автора». Інженер, технар, науковець, письменник-фантаст. Інтелектуал. Проте сьогодні у нього не спитаєш: «Володимире Івановичу, а що все-таки значить Ваша Куля на сайті?» На тому ж сайті викладено «12 передбачень». Дванадцяте «Передбачення фантастом-фантаста» ніби загадка, послання в майбутнє. Тим паче, що далі: «Список буде продовжено. Публікація цих матеріалів вільна – але неодмінно з посиланням на мій сайт». Отже, за моїм прочитанням («Жив-був хлопчик) Володимир Савченко з граничною чіткістю розписав у «Посада у Всесвіті» як піде. І де буде (все-таки див. – сайт) у Всесвіті. Видається фантастичним? Чому? Він же був лідером у своєму особливому жанрі. У романі, над яким трудився двадцять років, він і визначив себе. Не одразу. Коливався. Образ «приборкувача Кулі» талановитого і сміливого вченого Корнєва привабливий. Енергійний, динамічний, здатний до авантюрних рішень. Але все-таки у розвитку сюжету, характерів поступово переносить акцент на директора науково-дослідного інститут В.В. Пеца. Особи не такої яскравої. Людини, яка мислить зважуючи, осмислюючи, сумніваючись. Етика. Обоє співпрацюють з Кулею. Корнєв про Пеца: «… Навіть дурість великої людини містить у собі відблиск її величі». Врешті-решт Куля забирає обох. Бучно ховають інженера Корнєва. За ним непомітно – зі сторінок роману – йде скромно й осмислено Пец. Проте залишається ще один молодий герой. Його письменник вводить у дію ближче до розв’язки. «Електрика може все, — цей девіз Віктор Буров сповідував, без перебільшення, змалечку». Це автобіографічний факт. І вже цей інженер іде на роботу. Ну не зупиняє процес еволюції пізнання інженер за фахом Володимир Савченко. Письменник-то він за покликанням. Премія «Велике Кільце» за роман «Посада у Всесвіті». Рік 1994. Премія на конкурсі Детгіз за повість «Чорні зорі». Рік 1960. На першу річницю відходу Володимира Савченка – 2006рік, січень, число в різних джерелах від 16 до 24 січня… – у Національній спілці письменників під орудою голови комісії НСПУ з пригодницької та фантастичної літератури Миколи Славинського зібрались київські письменники-фантасти вшанувати пам'ять Майстра. Письменник-фантаст — фахова освіта інженер-металург — Тимур Литовченко сказав, що повість «Чорні зорі» (побачила світ загодя до року народження ТЛ) прочитав ще підлітком. (Вона була з ним і в день зібрання). І фактично зростав із нею. Проте ніколи не думав, що йому випаде нести труну, проводжаючи в останню земну путь тіло Володимира Івановича Савченка. Приз «Чумацький шлях» за повість «Викрадачі сутностей». Рік 1989. Фото Савченка на сайті. З Премією «Аеліта» (2003рік) за внесок у російськомовну фантастику. Він високо над головою тримає цей символ визнання. Перемоги. 2013 ЙОМУ Б ВИПОВНИЛОСЬ — 80. НА РОЛЬ НОСТРАДАМУСА НЕ ПРЕТЕНДУВАВ Проте у повісті-п’єсі «Нова зброя» — 1965 рік фігурує: «…а з лабораторії CERN...» (Європейська організація ядерних досліджень) заявляє про « прискорювальне кільце». Не треба бути великим технарем, достатньо цікавитись що відбувається в світі. І… знати твори Володимира Савченка, щоб подивуватись його творчій далекоглядності. В мережі достатньо відеохроніки про ВАК – Великий Адронний Колайдер. Щоправда, сорок з достатнім гаком років тому термін «бозон Хіггса» не вживався. Однак в «Новій зброї» контури цього незрозумілого у своєму призначенні об’єкта означені. Якщо процитувати Савченка, то це «тіні грядущого на минуле». ВІКІПЕДІЯ. Колайдер (collide – англ.) – зіштовхувач. Це система прискорювачів заряджених частиць, в якій два пучки прискорюються назустріч одне одному. Володимир Савченко запитує (сайт): — Чому в науці вчені не роблять посилань на дослідницький подвиг та внесок фантастів? (…) Наукова фантастика йде попереду науки. Щоб довести це наведу кілька передбачень письменника-фантаста Савченка, які він сам відстежив. 1. Передбачення сучасної мікроелектроніки та кристалічних комп’ютерних істот – в оповіданні «Дивна планета» (1958р.) 2. Передбачення ядерного матеріалу та видобутку антиречовини ще не підтвердилось; але передбачення ядерних катастроф, на жаль! Уже: 1979 – Три-май-Айленд, 1986 – Чорнобиль – повість «Чорні зорі» (1957-58рр). Тоді (50-ті) не існувало ще поняття «ядерна енергетика». Утім сучасний кінематограф – американський, західноєвропейський – достатньо виразно поставляє на екран продукцію про наслідки експериментів науковців з тонкою матерією фізики атомного ядра. Тут все-таки знову звернусь до передбачення Савченка – «8». «Передбачаю крах теорій «кварків» та «елементарних частиць». Так ким же був письменник Володимир Савченко? Володимир Гусєв – письменник-фантаст (за фаховою освітою інженер-фізик) читає з «Жив-був хлопчик» свою версію. «Подивовує масштаб мислення Савченка. Та що там нашого світу – багатьох всесвітів, які народжуються та вмирають. Це в романі «Посада у Всесвіті»… А ще Володимир Савченко запропонував концепцію U-поля, що має «дофізичну природу. В категоріях ідеалізму це самоконцентрація в нашій частині світу Всесвітнього Я; в поняттях древніх філософій близько до Дао китайців і Брахми індусів». Це у статті «П'ятнадцять нових формул фізики та космології. Всесвітнє кореляційне поле дії ( U-поле), яке проявляє себе Універсальним зв’язком величин та явищ»). Це ніщо інше як математичне тлумачення ідей індуїзму. А може навіть те «Велике Об’єднання, котрого прагнуть фізики»! Він замислювався і над екологічними проблемами. А його непримиренність до нас споживачів та руйнівників Матінки Природи? Тому з властивою йому творчою прямолінійністю писав: «Необхідний поворот на 180 градусів в усьому: в психології, в образі життя, в виробництві, енергетиці. Стримування споживацької стихії в усіх її проявах. Смирення замість самоствердження.». І він не декларував ці істини. Він так жив. Єдиним особистим транспортом письменника-фантаста Першої зіркової величини був… велосипед. ЖИВ-БУВ ХЛОПЧИК Перше оповідання Савченко написав, коли йому було 10 років. Це 1943 рік. Йде Друга світова війна. Писав в евакуації далеко на Сході. Називалось воно «Як лисиця Фріца до партизанів привела». Публікувалось у журналі для дітей «Мурзилка». От власне тоді Володя і вийшов на свій крутий шлях. Книгу розкрив. І було там написано: «хлопчик виріс і вивчився на інженера». Диплом є, інженер гарний, роботу має гідну. Проте знову розкриває Книгу. Читає: «… а народився письменником. Фантастом». А наука? «Науковим фантастом». З сайту ВС: «Живу на Україні, в Києві. Проте як письменник, де завгодно, лише не тут. Так теж можна». Однак у 2005 році колеги по цеху фантастів провели Його Сутність в путь до, загодя приготовленої ним на час відходу, Кулі з Києва. Під тим же сузір’ям Водолія, під яким Він і народився. І яким знаменуються наше нинішнє тисячоліття. Урну з прахом родичі поховали в Москві. ФАНТАСТИЧНА ДЕТАЛЬ. На одному з сайтів ( сайт не позначатиму – хто захоче знайде сам), де викладена біографія, твори Володимира Савченка, замість його фото зображення якогось «пана Х». Так «Жив-був…», але це зовсім не той «хлопчик»! І не з тієї Книги… Парадокс. А ймовірність того, що (тільки замість інженера) вже новий письменник-фантаст йде на роботу хіба виключається? Передбачення, передбачення і знову ж таки передбачення… А ІДЕЇ З ЙОГО ТВОРІВ та наукових розробок, відкриттів реалізуються по світу. Глобальне бачення далеко вперед. Не лише в сьогодні, а й в прийдешнє. Наскільки? Відповідь в «Есе про користь вивчення довідників. До річниці Чорнобильської аварії» (1988р): «… вона ще не закінчилась, ця еволюція». Натомість переді мною віртуальний простір не лише екрану комп’ютера , а й в портал Простору Книги поза ним. Там незавершена дилогія Володимира Савченка «Час Великий Заперечень». Але, як вважає він «… головна особливість цих романів в тому, що описані в них НПЧ (НПВ) , Неоднорідний-Простір-Час – ось-ось мають відкрити. Фактів спостереження його більше ніж достатньо; залишилось їх осмислити та зрозуміти. Автор з великою цікавістю чекає цього моменту». В електронному форматі є сторінка ( авт. – російський варіант «Для начинающих Вселян) «Для початківців Всесвітян». Тому самі маєте зрозуміти – 13-те Передбачення: ЕПІЛОГУ НЕ БУДЕ! БУДУТЬ ВСЕСВІТЯНИ
|
| | |
| Статья написана 29 января 2017 г. 14:52 |
ЗБІРНИК ТЕЛЕСЮЖЕТІВ. Республіканська студія телебачення. 1970 І. "Виступає В. М. Владко". Київ. Український письменник, автор науково-фантастичних романів і повістей В. М. Владко виступає по Українському телебаченню у зв'язку з польотом радянської автоматичної станції на Місяць. 
ЗРОБЛЕНО БУДІВНИКАМИ КОМУНІЗМУ Чи прочитали ви вже в "Правді" чи в інших газетах наукові коментар! вчених, які конструювали, створювали "Луноход-1"? Безумовно,- так, бо хто ж не хотів би довідатися, як здійснили радянські інженери й техніки цю нечувану, фантастичну казку наших днів. І знову таки, ви, безумовно, вже знаєте, що являє собою це чудо, про яке кілька днів тому ніхто з нас 1 не думав. Пам"ятаю, як 17 листопада я прослухав по радіо коротке повідомлення ТАРС, прослухав здивовано, не вірячи вухам своїм. "Луноход-1"?.. Він уже крокує по Місяцю?.. Віддалився від посадочного ступеню вже на 30 метрів?.. Неймовірно! Природно, тоді я ще не читав ніяких коментарів, усе це з'''явілося наступного дня. І може, вийшло це лише тому, що’ багато років я пишу науково-фантастичні твори i "побував" Із своїми персонажами i на Венерi, i на Марсі, i на Місяці,- може, саме тому я прикрив очі й спробував уявити соб! дивну картину подорожі автомата по місячній поверхні, по Морю Дощів, де м"яко сіла станція "Луна-17". Дивовижний світ виник перед моїми очима. Світ, в якому немає напівтонів,- тільки яскраві до сліпучого, залиті безжалісним промінням величезного Сонця грунт, каміння, скелі 1 разом з тим глибокі, чорні тіні тих скель. А ще чорніше небо, хоч на ньому й сле наче розжарена куля центральне світило, та ще виблискують міріади різнокольорових барвистих зірок. І більше нічого. Ан! найменшої хмарки, ані подуву вітерця,- де їм було б узятися на позбавленій атмосферi Місяця?.. Мертва тиша. Безживна пустеля. Не порушені сотнями вiкiв ніякими живими істотами розкидані камінці — можливо, залишки метеоритів, що залітали колись на Місяць з безкраїх космічних просторів. I в цій пустелі рухається неправдоподібний, фантастичний, закинутий сюди людським розумом восьмиколісний візок. Він обережно просувається нвпроторвною колією, його ажурні коліса підіймаються й опускаються в залежності від нерівності місячного грунту. Він наче обирає собі шлях, хоч на ньому й немає водія... Раптом перед вiзком виросло крупне каміння — як скеля, його не можна подолати колесами. Візок спиняється. Немов у ровдумі, немов він вирішує, що йому робити. Минає кілька секунд — саме той час, поки до далекої, наче загубленої в сотнях тисяч кілометрів Землі долинуть телесигнали дивного візка, доки справжній водій "Лунохода-1" там, на Землі, вирішить, як саме треба зманеврувати вінком, доки радіокоманда пролетить над тими сотнями тисяч кілометрів,- радіокоманда з Землі до Місяця. На все це потрібні кілька секунд, бо й час має обмежену швидкість. I ось восьмиколісний візок "Луноход-1" уже повертається, виконуючи радіонаказ. Він обходить навколо місячно! скелі, немов би бачачи її, знову повертає й рушає в тому ж напрямі, що й раніше, обминувши перепону! Ну правда ж таки, це звучить як казка! Чи, якщо хочете, як невірогідна фантазія, епізод з найсміливішого науково «фантастичного твору! "Луноход-I" вільно маневрує серед незнаних шляхів місячно! поверхні, автоматичний візок шукає свій напрямок, покірний велінням земного водія, перед яким екрани телевізорів 1 телефотометрів. Так, нібито це фантастика. Але і ні — це вже реальна дійсність, про неї пишуть в гавотах цілого світу, друкують фотографії "Лунохода-1" i переданих ним по телебаченню кадрів. І те, що я оце зараз написав про нього, — мабуть, лише в якійсь мірі подібне до неймовірної, казкової, перетвореної на дійсність фантастики! І це вробили радянські вчені, інженери й техніки руками героїчного робітничого класу Радянського Союзу. Зробили наші сучас ники, нашу славні боати й сестри, отож — i ми з вами, ті люди, що невтомно, рік у рік будують комунiзм на нашій осяяній Сонцем планеті, яка розкриває й пшдкоряє великі таємниці Космосу! Володимир ВЛАДКО. 19.XI .70 р. Володимир Миколайович Владко, Київ-4, вул. Дарвіна, 8, кв. 59, тел. 25-11-70. Спасибо коллегам за переформатирование в ДОК! **** Мжпланетна станція "Луна-16". 1970 р. Зразки місячного грунту вже на Землі! Вміщені у герметичну шухлядку, вони летять з Казахстану до Москви, до Академії Наук Радянського Союзу! Після цього виступу, звісно, новину ще поширять багато разів засоби масової інформації. Незабаром, скоріше за все, міжпланетна станція долетить й до Марса та здійснить на його поверхні м"яку посадку. Можливо, ще й за нашого життя.
|
| | |
| Статья написана 29 января 2017 г. 00:35 |
Харьковская рецензия некоего автора "Ник. Миронов" на роман "Век гигантов: История про то, как фабзавук Николка из-за фокусов медика Скальпеля попал в гости к первобытному человеку." (1926) В рукописи 2.5 листа формата А4. Запомнилась финальная фраза: "Книжка написана живо, увлекательно, с юмористическим элементом, полезна для юных пионеров старшего возраста." Рецензіїна брошуриі статті, видані ДВОУ. 27.12.24-12.04.26 Всеукрдержвидав ДВУ ф. 177 оп.1 спр. 955 м. Київ, ЦДАВОВ
|
| | |
| Статья написана 28 января 2017 г. 21:14 |
Русский художник и писатель Василий Николаевич МАСЮТИН [29.01(10.02).1884, Рига – 25.11.1955, Берлин] родился в семье военного (полковника). Окончил кадетский корпус и Михайловское артучилище, служил два года офицером (подпоручик). Затем закончил Московское училище живописи, ваяния и зодчества (1914). Был призван в армию, участник Первой мировой. После возвращения с фронта стал профессором Гос. художественных мастерских (1918). В 1920 году уехал в Ригу, принял латвийское гражданство, в 1921-м уехал в Германию. С начала творчества тяготел к символизму, гротеску, фантастике. Иллюстрировал Гоголя, в 1918–1919 годах написал два фант. (мистических) романа – «Царевна Нефрет» и «Дни творения». В тридцатые больше занимался прикладной графикой и сценографией. За что и «отсидел» после 1945-го два года. На русском фант. романы так и не были изданы, только на немецком – «Der Doppelmensch» (1925), и на украинском – «Два з одного» (1936), Царівна Нефрета (1938). Выпустил в свет несколько беллетристических произведений (романы Царевна Нефрет и Дни творений (написанные еще в 1919–1920), повесть Двое из одного и рассказ Опасности зеленого острова). Литературные тексты Масютина, вышедшие в первой половине 1920-х годов на немецком, представляют собой симбиоз символистской поэтики с чертами сюрреальной сказки в жанре «фэнтэзи». https://fantlab.ru/art5835
МАСЮ́ТИН Василь Миколайович (справж. – Масюта-Сорока; 29. 01(10. 02). 1884, Риґа – 25. 11. 1955, Берлін) – графік, скульптор, мистецтвознавець, письменник. Походив із козац. роду з Чернігівщини. Закін. Київ. кадет. корпус (1898), Моск. училище живопису, скульптури та архітектури (1914; викл. С. Іванов, І. Павлов). Ілюстрував 1906 моск. ж. «Золотое руно». Від 1907 – учасник виставок укр. мистецтва у Львові, Празі, Берліні, Нью-Йорку. Персон. – у Москві (1920, посмертна – 2012). Служив 1914–17 у рос. армії. 1918–20 – керівник графіч. майстерні ВДХУТЕМАСу. 1920–21 жив у Ризі, виїхав до Берліна (ілюстратор видавництв, 1928–39 – співроб. ж. «Gebrauchsgraphik»). Автор підручника «Гравюра и литография» (Москва; Берлин, 1922), монографій «Т. Бьюик художник-гравер: Опыт характеристики мастерства гравюры и критический обзор произведений Т. Бьюика» (Берлин, 1923), «Основы изобразительного искусства» (неопубл.), популяр. нарисів про європ. графіків, низки статей з проблем мистецтва. 1935–43 відвідував Львів, де співпрацював із ж. «Мистецтво», був чл. Асоц. незалеж. укр. мистців. На поч. 1930-х рр. створив понад 60 гіпс. медальйонів укр. істор. постатей, які С. Гординський після смерті М. перевів у бронзу й умовно поділив на серії «Княжа доба» і «Козацькі часи». Користуючись посмерт. маскою, створив два портрети Кобзаря (дереворит, 1936, тиражовано на листівці видавництвом Музею визв. боротьби України у Празі; барельєф на медалі, кін. 1930-х рр.). Виконував книжк. іл., оформлення бл. 40 вид., зокрема творів М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, А. Чехова, зб. «Поезії» (Прага, 1944) Т. Шевченка; офорти, літографії, дереворити, театр. декорації, сценографію до кінофільмів для компанії «УФА» (1930–40), листівки на тему голодомору 1932–33 в Україні, рекламні плакати, екслібриси, олійні портрети, пейзажі, натюрморти, темат. композиції. Від кін. 1910-х рр. писав оповідання та романи з елементами фантастики й містики укр., рос. і нім. мовами, зокрема «Дні творіння» (1918), «Царівна Нефрета» (1919), «Небезпека зеленого острова», «Der Doppelmensch» («Подвійна людина»; обидва – 1925), роман про клонування людини «Два з одного» (Л., 1936). У червні 1945 заарешт., за зв’язки з укр. націоналіст. колами 15 місяців перебував у концтаборі Заксенгаузен (Німеччина). Деякі роботи зберігаються у Львів. галереї мистецтв, Інституті слов’ян. спадщини у Берліні, Музей. центрі Рос. гуманітар. університету в Москві. https://esu.com.ua/article-66816 *** 78. Василь Масютин : „Два з одного“, повість (2 томи) Слід звернути увагу, що фантастика взагалі непритаманна українській ментальності і тому в літературі нашій вона не дуже вдається. Наші фантастичні твори переважно наївні, важколетні. Можна сумніватися, щоб вони одушевляли навіть середнього читача. На щастя, їх небагато: Ю. Шкрумеляк – «Чета крилатих»75, Чернява – «На сході ми»76, Гуменна – «Велике Цабе», «Европа Критська»77, Масютин – «Два з одного»78, щось у Владка79, Смолича80, а останньо Л. Коваленкової «Рік 2245» 81. Реалістично-автобіографічний роман має більший попит серед письменників наших, як у читачів. Усяка самоприсипляюча маячня утопійно-фантастичних повістей ніколи не мала в нас попиту. Те саме й з чудотворною містикою, що захоплювала стількох чужинецьких письменників і читачів. Нас оточує найбільша містерія: всесвіт, природа, людина й життя. Містерія життя, любови й смерти. Нема більшого фантаста над саме життя, більш літературного матеріялу, як сама дійсність. Перед нами розгорнуті безмежжя пізнання. Річ інша, що письменникам нашим часто бракує творчої уяви. Повість «Чета крилатих» Юрія Шкрумеляка (1895–1965) написана 1928 року. Повість «На Сході — ми! Фільм прийдешнього» Івана Черняви (1911–1943) написана 1932 року. Роман «Велике Цабе» Докії Гуменної (1904–1996) вийшов 1952, феєрія «Епізод з життя Европи Критської» – 1957 року. Повість «Два з одного» Василя Масютина (1884–1955) написана 1936 року. Владко Володимир (1901–1974) – український письменник-фантаст, журналіст та театральний критик. Смолич Юрій (1900–1976) – український письменник, журналіст, театральний критик. Роман «Рік 2245» Людмили Коваленко (1898–1969) написаний 1958 року. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B... http://www.uk.x-pdf.ru/5filologiya/128676... Выпустил на немецком языке роман «Два из одного» («Der Doppelmensch», München, 1925; переиздание на украинском языке: «Два з одного», Львов, 1936). В. Масютин Два з одного (рецензія). – Вісник, 1937 р http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Publ/Do... https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%9... в 1918-1919 годах написал два фант. (мистических) романа – «Царевна Нефрет» и «Дни творения» https://fantlab.ru/forum/forum15page2/top... 6 . На: Sir Gailhard. Idiotenfuhrer durch die russische Literatur // Літературно-науковий вістник. — Львів. -1926. — №.7-8. 8 . На: В.Винниченко. Соняшна машина // Там само. -1928. — №. 1. 39. На: В.Масютин. Два з одного //Там само. -1937. — №.1 http://shron.chtyvo.org.ua/Pytannia_liter... М. Рудницький завжди прагнув знайти домінанту, через яку найповніше і водночас лаконічно можна охарактеризувати образ митця чи його твір. Напри- клад, власний код першої п’єси В. Ковальчука „Великий князь Володимир” від- находив на перехресті драматизму з історизмом, у річищі яких почав творчий шлях цей автор-початківець. На підставі багатьох літературознавчих спосте- режень формулюється його висновок про вдалий дебют В. Ковальчука65. Цей же висновок можна прикласти і до повісті В. Масютина „Два з одного”, яку назвав першим фантастичним твором у Галичині66. У рецензії на повість В. Масютина „Царівна Нефрета”, підтримуючи цього ще маловідомого у Гали- чині автора, він виступив проти надмірного чи й просто непотрібного істориз- му чи філософізму, раціоналістичної сухості описів. Через виділення таких домінант, як добра обізнаність з „фактичними даними”, „ворушкий ум”, про- стота викладу та через акцентацію на присутні типові для історичних творів (є вони і в В. Масютина) прогріхи – науковість, „нудні описи”, „фільософічні рефлєксії”, „ефектовні штучні прикраси” – М. Рудницький визначає особли- вості його повісті „Царівна Нефрета”67. Зупинивши свою увагу на сюжеті цього твору, критик показує майстерне використання цієї логічної формули, що є результатом глибокого осмислення історичного матеріалу. Критик пос- тійно тримає в полі зору світову літературу і це дає змогу наголосити наступ- не: сáме чужинне середовище (В. Масютин проживав у Берліні) вплинуло на його високий письменницький рівень. Зауважимо, свої відгуки М. Рудницький скріплював відібраними для пуб- лікації у „Ділі” творами авторів, збірки яких аналізував. Однак, щоб оминути звинувачень у суб’єктивності, він звертається до читачів з проханням висло- вити свою думку про молодих авторів68. Заслуговує на нашу увагу замітка „Наш літературний конкурс на новелю або гумореску”69. Допускаємо, що її автором був М. Рудницький, який відповідав у газеті „Діло” за добір літера- турних матеріалів і був організатором таких конкурсів у ній. 66. М. Рудницький, Літературний дебют Масютина, „Діло” 1936, ч. 270, с. 5–6 LILIA SIROTA http://so.czasopisma.pan.pl/images/data/s... Рец. на "Цариця Нефрета" http://zbruc.eu/node/15361 Спасибо коллеге fortunato!
|
|
|
облако тэгов
